Притча про блудного сина — чи не найвідоміша сторінка Євангелія. Ми звикли читати її як історію про повернення. Але варто перечитати уважніше: головний рух у ній робить не син, а Батько. Саме Він щодня виходить на дорогу й виглядає. Саме Він біжить назустріч, коли син ще далеко.
Це змінює все. Прощення не є нагородою за бездоганне каяття — воно вже чекає на нас, коли ми ще тільки складаємо в голові слова вибачення. Синові навіть не дали договорити заготовлену промову.
А ще в притчі є старший син — той, хто нікуди не йшов. І, можливо, саме до нього звернене найважливіше запитання: чи вміємо ми радіти чужому поверненню так само, як власній правоті.
